Сайт творчої молоді

ВЕСНЯНИЙ ПОДИХ

Володимир_Михайлович — Tue, 23 Mar 2010 15:15:48 GMT

Весняного сонця лагідне проміння
Крізь скло вікна на вулицю манить,
Де розквітає зелень, де цвітіння,
Блакиттю неба ніжно майорить…

Де школярі вертаються зі школи,
Минаючи весняно-ніжний парк.
Де річка протікає знову й знову,
А береги її в галявинах й квітках.

І вітер жарко, літнім духом,
Дме на поля, дороги, на людей.
Ах, як за цим народ наш скучив,
Чекав, коли весна прийде!

Ось скоро Пасха, сповнена надії,
Цей запах свята й святості іде.
Хай віра в краще серце не покине,
А вітер змін завжди потужно дме.

Нехай нас щебет зранку проводжає,
А путь наш буде довгим і легким.
Нехай багряний сонця схід стрічає,
А вечір буде теплим, не жарким.

Нехай фонтан дарує прохолоду
І краплі падають, несуть життя.
Нехай із нами поруч йде свобода,
Блакитне небо проводжає в майбуття!

Нехай весна серця не полишає,
А пульс й надалі часто вибива.
Ми пам’ятаємо – життя триває!
І ця весна – це й є життя!

23.03.2010р. В.Кучерявий

Сашко Джмелик і Ко. Слова

prolisok — Sat, 20 Mar 2010 19:20:14 GMT

Слова, слова... Опять слова, одни слова

Только слова...

Красивых слов, счастливых снов прошла пора

Прошла пора

Є речі, які завжди будуть керувати нами, завжди будуть з нами, і які ніколи не зникнуть.

Сказані різними мовами… При різних обставинах… З нами й без нас…

Промовлені й такі, що пронеслися в нашій сірій речовині… Красиві й вульгарні… Заспокійливі й дратівливі… До яких нам завжди є діло, навіть якщо вони не про нас…

За які соромно або якими пишаємося… Які чекаємо й яких боїмося…

Що змінюють наше життя… Що примушують нас іти, діяти, думати і … жити.

Напрасно, напрасно, напрасно

Ты мне повторяешь напрасно

Слова, что, не спорю, прекрасны

Всё это, пойми, совершенно напрасно

Ведь я так устала от слов

Лучше помолчи...

Неможливо мовчати, можливо стриматися… Що не сказано, продумано… Воно все одно народилося… Не почуте всіма, але відчуте нами… Яке може засісти в серці, а може пролетіти повз вушка… Яке може прозвучати, коли вже пізно або занадто рано… Неможливо зупинити життя, можливо призупинити ними… Великими і маленькими… Теплими й холодними… Яскравими і похмурими… Надрукованими різними шрифтами, кольором та величиною… Написаними від руки чи надрукованими… Нашими або чужими… Що примушують нам відривати «мякеньке місце» і творити, народжувати, бігти і … жити.

Слова, слова... Опять слова, одни слова

Только слова...

Слова пусты, слова просты как дважды два

Как дважды два...

Но как же ты понять не можешь

Что мне порою так нужна

Просто тишина...

Відсутність яких створює ілюзію тиші, адже всередині їх цілий «море-акиян J»… Що деколи ллються рікою,а деколи так важко промовити… Які приносять нам відповідальність або одягають хомут на шию… За які ображаються чи вітають… За які кажуть «парень, ты мего!» або «ти тормоз»… Які приносять славу, або відсилають у небуття… Які не дають заснути або звучать замість колискової… Якими кажеш «Я вже йду», хоча за останні 15 хвилин так і не подумав встати… Що примушують випередити події і порадувати зробленим… Що б’ють як Кличкой кусають як Тайсон… Що примушують жалкувати, відчувати, радіти і … жити.

Напрасно, напрасно, напрасно

Ты мне повторяешь напрасно

Слова, что, не спорю, прекрасны

Всё это, поверь, совершенно напрасно

Ведь я так устала от слов

Лучше помолчи...

Які не зупиняються, коли просять помовчи… Які завжди хочемо сказати, 
навіть коли це не потрібно… Які деколи заважають жити… 
Якими катуємо себе... Які не можемо викинути… Які не забуваємо… 
Які завжди з нами… Якими чіпляють бірки чи пишуть на надгробку… 
Які бачимо, читаємо й розуміємо… Які були, є і будуть… 
Які написані в очах, відображені в рухах, помічені в поведінці… 
Милі і ненависні… Кольорові і чорно-білі… Патріотичні і зрадницькі… 
В обличчя чи за спиною… Потрібні або зайві… Спотворені і процитовані… 
Набридлі і жадані… Які деколи не потрібні, але які відчуті… Які з нами… 
Що примушують нас надіятися, вірити і … жити.

Андрій Володін - Листи

prolisok — Tue, 02 Mar 2010 16:36:26 GMT

И как тебя угораздило

со мной связаться?

1/ O b s c u r i t a s (темнота)

По утрам ты пахнешь темнотой, особенно когда мало спишь. Она прячется от солнца под веками. Не осознавая огромной власти, подчиняешь мрак. Я видел, как ты зачерпываешь темноту ладошками и подносишь мягкую, мохнатую к усталому лицу. Улыбаешься.

2/ А n t i q u i t a s (древность)

В античности тебе поклонялись, украшая святилища двадцатиметровыми ликами из слоновой кости. Процветал тайный культ с главным правилом всему удивляться. Ведь на смену изумлённому взгляду приходит старость и человек пуская корни не может сдвинуться с места. Ты же вечно юная.

3/ M e t a m o r p h o s e o n (метаморфозы)

Из твоих слов возникаю я. После пятой реинкарнации родился волшебником и стал творить чудеса. И теперь, часто уставший и разочарованный в волшебстве возвращаюсь и падаю ничком в твои ноги в предчувствии близкой смерти. Но упорядочиваю себя и продлеваю жизнь еще на несколько недель. Скоро наступит весна и я в очередной раз умру, чтобы возродиться в следующем обличье.

4/ S o l (солнце)

Как-то ты спросила, что я хочу. А потом сотворила Солнце и подарила мне, немного скомканное и с небольшой трещинкой по правому краю. (Ты не заботилась о сохранности персонального светила когда несла его мне). Я спрятал его в шкафу, подальше от посторонних глаз и приходил к нему каждый день улыбаться.

Теперь, когда наступили особенно тёмные ночи, поместил солнце над кроватью. Время от времени ты выглядываешь из него, чтобы разгонять кошмары. Мои сны освещены тобой.

5/ N i m b u s (облачко)

Во время дождя над твоей головой появляется радуга (ты вместо солнца), но ты не обращаешь внимания и продолжаешь ловить языком капли.

Тогда я снимаю разноцветный нимб, разделяю на цвета и вплетаю ленточки в волосы. Они не поддаются дрожащим рукам, не позволяют себя связать. Дух свободолюбия.

6/ А e t e r n i t a s (вечность)

Больше ни строчки о тебе. Записывая тебя, заключаю в форму, привязываю к словам. Мне никогда не описать всю бесконечность тебя, лишь поставить границы. А описать неиссякаемое можно только через описание безграничности.

Поэтому отрицаю себя.

( 7/ N i h i l )

твір №1

prolisok — Tue, 02 Mar 2010 16:31:40 GMT

И как тебя угораздило спалить квартиру?

1/ O b s c u r i t a s (темнота)

По утрам ты пахнешь также, как и днем, ведь ты не оборотень, и не ряжанка, оставленная на кухне в солнечный, солнечный ночь. Я видел, как что-то копошилось возле моей комнаты ночью и пускало слюни, я кинул в него своим грязным трехлетним тапком. Оно матюкнулось и убежало.

P. S. Ладошка – это не слово.

2/ А n t i q u i t a s (древность)

В античности тебе поклонялись, украшая святилища двадцатиметровыми ликами из слоновой кости. По крайней мере, тебе так казалось. Ведь тебе кажется, что все вокруг пускают корни и молодые, радостные побеги. Посмотри в зеркало, ведь даже твоя вечная молодость не лечит паранойи.

3/ M e t a m o r p h o s e o n (метаморфозы)

Из твоих слов не возникает смысл. И хотя я пытался понять поток твоей речи, после пятого стакана во мне родился волшебник (Гарри Поттер). Но поскольку не все согласны с этой очевидной истиной, я падаю ничком и лежу, пока твои прекрасные ноги не допихают меня до дому. Скоро наступит весна, и мне не разрешено будет подходить к розеткам.

4/ S o l (солнце)

Как-то ты спросила, что я хочу. И ничего не подарила, но вместо того попросила, чтобы у меня пожил твой дедушка, немного скомканный и с небольшой трещинкой по правому краю. Я спрятал его в шкафу, подальше от посторонних глаз и приходил к нему каждый день улыбаться.

Теперь, когда наступили особенно темные ночи, на меня это никак не повлияло.

5/ N i m b u s (облачко)

Во время дождя над твоей головой появляется зонтик (я проследил взаимосвязь между тем, когда ты его открываешь и он появляется). Но ты все равно высовываешь голову и продолжаешь мокнуть.

Тогда я снимаю на камеру разноцветный нимб, разделяю четыре на восемь и заплетаюсь ногами.

Локоть искренности!

P. S. Nimbus 2000 – метла Гарри Поттера.

6/ А e t e r n i t a s (вечность)

Больше ни строчки о тебе. За те 420 секунд, которые я потратил на эту хренотень, я мог напечатать 420 Библий, спилить 17 деревьев, посадить 17 деревьев и сжечь несколько Библий. Во мне умер великий печатник, пилильщик, сажатель и сжигатель. И все из-за тебя. Надо было идти работать маляром.

Я отрицаю тебя. И забери своего деда.

( 7/ N i h i l )

Творчий дебют на сайті. В. Кучерявий

V_Kucheriavyi — Tue, 09 Feb 2010 14:11:04 GMT

Він знав…

Зимове небо починає поволі темнішати… Перші сутінки вмикають міські ліхтарі. На білий сніг неквапно падають краплі холодного дощу. Вони нещадно б’ють по лобовому склу автомобілів, чорних примарах дерев, брудно-темній бруківці древнього міста… Холодну стіну з них видно в світлі автомобільних фар, на відбитку ліхтарів у зимово-осінніх калюжах…
Люди кудись снують-ходять, залишаючи за собою сліди в сніжно-дощовій каші. Радіо неквапливо програє пісню Могилевської «Відірватись від землі», за вікнами автобусу пролітають дорожні знаки, світлофори, дерева… В салоні незвично людяно… Панує тиша, яку ледь-ледь порушує музика, яка долинає із колонок… Сонні погляди пасажирів дивляться в нікуди. Зупинка.
Двері зі скрипом відкриваються і в автобус, разом із клубом зимово-свіжого повітря заходить маленький хлопець 6-ти років із мамою. В нього в руках велика книга, яку він неквапно гортає. Особливої уваги на нього не звертають, продовжуючи закривати очі і намагатись зручніше вмоститися на власних сидіннях. В його погляді читаються і цікавість і злість. Очі хлопчика піднімаються і з допитливістю та пильністю дивляться в очі пасажирів. Останні намагаються їх сховати або відвести погляд… Вони пробують затулитися від його очей газетами чи мобільними телефонами, а він спостерігає, не говорячи ні слова. У його очах немає допитливості чи незнання. В них лють і … досвідченість. Вони не просто хочуть побачити обличчя кожного, а проникають в душу, торкаються проблем і … не відпускають, не дають можливості відвести неприємний оскал з себе. Вони чатують і заворожують, ловлять і тримають на гачку. Вони не відпускають, а привласнюють, читаючи життя кожного. Два маленькі кришталики бачать долю, минуле і, навіть дещо більше, в кожного. Вони просто пильно бачать події, картинки, кадри…
Автобус повільно гальмує… На зупинці знову заходять люди. Салон ще більше наповнюється… Хлопчика дещо затисли, але він продовжує свій гіпноз. Його погляд снує, наче привид від обличчя до обличчя, від життя до життя і повільно зосереджується на старечому обличчі мужчини. Той теж пильно подивився на малого. Вони уважно розглядали один-одного. Складалося враження, що ці двоє читають долі один одного. Вони не відволікались, не спускали очей, не кліпали… Несподівано малий підійшов до нього і промовив: «Ви теж?». Мужчина ствердно закивав. «Але… Ви ж не… Чому ви такі спокійні?», - питання лунали без перестанку, намагаючись знайти відповідь в очах мужчини… «Я теж... Я просто йду…», - прошепотів чоловік.
Двері знову відчинились. Мужчина повільно вийшов, усміхнувшись на прощання хлопчині. Той сів на його місце і довго дивився в слід незнайомцю. Його дитячі очі, які до цього виглядали надто серйозними почали випускати на волю маленькі сльозинки… Він притулився до вікна і до кінця дивився за ним, поки автобус не рушив. Але щось заважало рухатись далі. Водій ще раз, сильніше, натиснув на газ і відчув, що якась річ перешкоджає рушити. Ще один удар на педаль газу і колеса переїхали перепону. Але на неї ж наїхали задні. Водій нервозно вдарив в кермо і вийшов.
Хлопчина закрив очі і не зупиняв сльози які котилися… Пасажири подивились на нього і здивувались, чому він плаче. Мати запитала: «Що з тобою?», а в той момент почувся крик знадвору: «Швидку, швидку!».
Вони йшли додому… Був ранок. Вони: мама і син… Їхні сліди одразу ж залишалися в мокрій каші снігу та води… Дощ продовжував падати, вітер трохи неприємно дув в плечі. Вони йшли мовчки, лише в голові хлопця лунали слова: «Він пішов. Так впевнено і з посмішкою. Я такого ще не бачив. Зазвичай люди плакали і молились, а він усміхнувся і пішов… Чому? Що це? Невже він знав що там краще? Невже я знав про це не один? Невже я, ангел, бачу тут, на землі, подібних мені? Невже вони, нарешті, зрозуміли, що це не кінець, а перехід в інший, кращий світ?»
09.01.2010р. В. Кучерявий
[b]

Нові роботи Андрія Володіна

prolisok — Mon, 18 Jan 2010 20:47:09 GMT

Із Андрієм ви вже мали змогу познайомитись (перегляньте розділ "Наші автори"). Тепер він пропонує на наш розгляд кілька своїх російськомовних віршів.

Запрошуємо вас до дискусії щодо цих творів! Сам автор, адміністратори та користувачі сайту будуть раді дізнатися вашу думку.

А тепер - слово Андрієві.

Отворачиваюсь

Как только отвернусь

Спускаются соломенные ангелы

И раскачивают шары

На ветвях искусственной ёлки.

А с тухнущего экрана,

За секунду до гибели,

Несуществующий дракон

Расскажет небыль.

И оставит на столе

Перед компьютером

Остывший чай

С сахаром.

У меня в комнате

Происходят чудеса

Стоит только отвернуться

И закрыть глаза.

_01_01_10_

Бригантина

На покосившемся небосклоне

Среди покатых туч

В новогодний вечер

Бригантина

С курса сбивается впотьмах –

Штурман за картой неба уснул

И сердитый капитан

Устал командовать ветрами.

А матросы со степными лицами

И бороды в снегу

Украшают праздничное небо.

Гирляндами и стеклянными

Звенящими Игрушками.

Спешат успеть к двенадцати

Чтобы люди помнили

О вечерних сказках.

_30_12_09_

Комета

Кометой

Мир разбиваешь светом

На небосводе мерцаешь звездой

Святой

для кого-то

Пустой

Ловлю за руку остывшее лето

Желая упиться сиреневым цветом

С тобой

из чаши одной

Волной

Выливаюсь на скатерть

Заливая поверхность вином

С огнём

сжигая смысл

Дотла.

До золы.

До конца.

Рассвет!

Подарите рассвет!

Отдайте привет

И ответ

Утерянный месяц назад.

Разбери секрета фасад,

Найди спрятанный клад

И молчи.

Не видишь?

Вселенная спит у меня на плече

И даже во сне

Кометой

Мир разбивает светом

_05_10_09_

# # #

Как музыкальный

Инструмент

Когда болею

Из носа – треск,

Из горла – хрип,

В левом ухе – писк.

Не люблю простудные мотивы.

# # #

Он за окном

Желтея

Я в кровати

Желтея

Болтаемся

В пределах Бытия

Уже по двум признакам

Похож на листок.

Школа молодого автора

prolisok — Fri, 18 Sep 2009 18:47:43 GMT

Шпаргалка для письменника

(урок четвертий)

1) Пора року (1 раз).

2) Час доби (1 раз в епізод).

3) Погода, опади (1 раз в епізод).

4) Кольори (по всьому тексту).

5) Запахи (по всьому тексту).

6) Смак.

7) Тактильне відчуття – необов'язково.

8) Температура (повітря, вода, метал) – необов'язково.

9) Больові відчуття – необов'язково.

10) Прибрати дурні "Свій, своя, свої…"

11) Прибрати зайві "Був, були…"

12) Виправити речення 1 підмет + декілька присудків ("Гусениці").

13) Перевірити, чи однакові часи у дієслів в одному абзаці.

14) Перевірити, чи в одному стилі написаний текст.

15) Прибрати "Мабуть".

16) Прибрати "Дійсно".

17) Прибрати "Проте".

18) Прибрати "Втім".

19) Перевірити, чи використані Порівняння?

20) Обробити програмою "Свіжий погляд".

Пояснення:

Пункти 1-9 включають нагадування про вживання обов'язкових компонентів описів. Ймовірно, варто подумати і про те, щоб не забути описати зовнішність героїв. Наважуйтеся!

Пункти 10-11 указують на ті слова-паразити, вживанням яких грішать практично всі початківці. Залишається лише відіслати до брошури Ю. А. Нікітіна "Як стати письменником", де детально пояснюється, що не варто лазити "своєю рукою в свою кишеню". Що ж до великої кількості "був - були", то не варто вживати текст російського автора машинному перекладу з англійського.

Пункт 12 – конкретно для мене (зразка 1999 року). Як видно з пропозиції, початої словами: "Ну, те, що Олександр Олександрович став другим в історії нашої країни гросмейстером, одержав…", ясно, що цей недолік поки не зжитий!

Пункт 13 – пояснити, що це означає, утрудняюсь, але за останній час лаяти мене за скачки стилю в одному тексті стали рідше!

Пункти 15-18 – список слів, яких слід всіляко уникати в мові від автора, в діалогах героїв – будь ласка! Швидше за все, список варто доповнити.

Пункт 19. Для деяких авторів, що починають, думка про те що вживання метафор є навряд чи не щонайпершою ознакою літературного твору може виявитися новою…

Пункт 20. Це – теж на мій смак. Програма виділяє однакові шматки слів, що знаходяться в "небезпечній близькості". Наприклад, одне і те ж слово, повторене двічі в одному реченні. Програма дуже допомагає при авторській правці тексту. Але комусь вживання комп'ютерних програм проти шерсті. Немає проблем – викидайте цей пункт!

З приведеного тексту ясно, що я дотримуюся думки: письменницькому ремеслу можна навчити. І якщо не знайдеться Вузу або "доброго дядька", готового пояснити, з якого кінця слід тримати літературний паяльник, то, врешті-решт, можна виховати себе і самому! І "Шпаргалка письменника" може зіграти в цій справі не останню роль!

Василь Купцов

Школа молодого автора

prolisok — Sun, 09 Aug 2009 16:18:51 GMT

Урок третій

«Точка зору в літературному творі»

Оволодіння навичками створення точки зору (point of view) в літературному творі (або, простіше, чиїми очима читач бачить ситуації, які розгортаються в творі) – одне з найважливіших завдань письменника. Хоча автори-класики здебільшого не замислювалися над тим, яку точку зору обрати для свого твору, а натомість діяли інтуїтивно, сучасне літературознавство (особливо західне) приділяє точці зору велику увагу, тож молодим письменникам гріх було б не скористатися новими напрацюваннями теоретиків.

«читати далі»

Школа молодого автора

prolisok — Tue, 21 Jul 2009 18:23:23 GMT

Зустріч з прозаїком

На цій зустрічі юних читачів з прозаїком Данко Греком, його засипали запитаннями котрі зводилися по суті до одного.

— Як узнати чи можеш ти стати письменником?

— Щоб зрозуміти будеш ти письменником чи ні довідатись навіть досить легко. Для цього необхідно узяти повне зібрання творів скажімо Коцюбинського, Мирного, Винниченка, Стельмаха, Тютюнника, Григурко, Гуцала, чи ще когось із когорти славетних, сісти до столу й почати читати… Том за томом…

— А потім?

— Прочитавши останній том взяти перший і починати знов читати…

— Всі томи?

—Всі! І коли отак разів зо п’ять їх перечитаєте станеться диво! Ви, або станете письменником, або більше ніколи не візьмете до рук пера…

Мені подумалось, що зміст цієї розмови не буде зайвим і для наших початківців, крім того письменник люб’язно погодився дати інтерв’ю, котре ми вирішили опублікувати у «Школі початкуючого автора» під назвою «Як стати письменником»

Вуйко

Школа молодого автора

prolisok — Wed, 01 Jul 2009 16:58:58 GMT

Бесіди з початківцями

За останні два десятиріччя стався своєрідний демографічний вибух – письменники народжуються двійнятами, трійнятами… Складається враження, що ними стають усі, хто вміє тримати в руках перо, а чи клацати на клаві. Про це красномовно свідчить той факт, що лише на одному сервері «Проза РУ» зафіксовано понад 32000 авторів. Але, як не прикро, серед цієї маси не набереться і півтори десятка авторів, що володіють майстерністю і мають право назвати себе літератором.

На нашу думку подібні сервери і створено для того, аби було де «випускати пару» всім на кого напосілась письменницька сверблячка.

Оскільки наш альманах створено для тих, хто мріє посвятити себе літературній праці, але не має бажання поповнювати легіони графоманів, ми розпочинаємо цикл публікацій про літературне ремесло.

Російський класик (до речі самоук) Максим Горький радив вчитись писати на невеликих оповіданнях, котре привчає до економії слів, до логічного розміщення матеріалу, до ясності сюжету і наочності теми.

Отже - оповідання! Один, або кілька епізодів із життя людини. І з нього ми й почнемо свій шлях у літературу.

Заходьте в "Школу молодого автора"