DANGRECK: Продовжувати вчитися видіти красиве не лише в книжках, а в реальному житті. Придивіться як устає і сідає сонце, який розлив барв... Спостерігайте як одягнуті чоловіки й жінки, взагалі приглядайтесь до кожної дрібнички. Як їдять, п’ють, як сміються, сумують, зрештою, ходять...

VUJJKO: Проминув деякий час, я натренував око й бачу барви навколишнього світу, бачу людей, їхні жести, словом, набрався вражень і що ж робити далі?

DANGRECK: Тепер пробуйте писати. Почніть з оповідання. Воно привчає до економії слів, до логічного розміщення матеріалу. Про це я вже сказав у своїй бесіді про оповідання, а тут лише наголошу на тому, що пишучи ані на секунду не забувайте, що ви повинні не РОЗПОВІДАТИ, не ДЕКЛАРУВАТИ, а МАЛЮВАТИ.
            VUJJKO: Приклад можна?
            DANGRECK: Будь ласка:
Ось РОЗПОВІДЬ: “Зігрівшись від роботи на морозі, Андрій робить перепочинок.”
А це КАРТИНА: “Андрій розігнув спину і застромив лопату. Він зігрівся димів парою, наче комин, вуса й брови стали в нього молочні”.
            VUJJKO: Що ще най-найнеобхідніше слід знати початківцю?
            DANGRECK: Багато! Коли не все, що дотепер напрацьовано в цій царині.
            VUJJKO: Якщо можна, основні моменти, коротко одним абзацом…
            DANGRECK: Спробую:
            • Слід запам’ятати, що завершений твір то єдине ціле, як живий організм. І в такому творі (вірші, драмі, картині, пісні, симфонії) — не можна вийняти одного рядка, однієї сцени, однієї постаті, одного такту і поставити в інше місце не порушивши значення всього твору, так само як не можна порушити життя органічної істоти, якщо вийняти один орган зі свого місця і поставити в інше.

• Слово повинно бути прозорим. Якщо крізь нього нічого не видно то його слід викидати з тексту. Наприклад: “своєрідний інструмент”. Ви побачили що це за інструмент?

• Дбайте про музикальність фрази й ніколи не ставте поряд “стала” “перестала”. Флобер і Мопассан радили не писати ОДНАКОВИХ СЛІВ ближче аніж через двісті рядків.

• Перше ніж описати гримасу, спробуйте відтворити її перед дзеркалом на своєму обличчі.

• Початкуючий автор повинен читати якомога більше й лише тих письменників, що не називають, а МАЛЮЮТЬ!
            Ось ще приклади НАЗИВАННЯ:
“... повертався додому пізно...
Механічні сходи помалу опускали мене у неонове сяйво станції...
У вагоні було порожньо і я, напівлежачи, вмістився на м’якому сидінні...”
Тут ОБРАЗНІСТЮ й не пахне, бо:

• Читач має бачити героя, його міміку, жести, довколишнє середовище, в якому він перебуває, а не шпортатися об технічні терміни, малозрозумілі слова та об недолугі сконструйовані речення, абзаци, періоди.
            • Автор мусить вибирати ті слова, котрі дають КАРТИНУ, уникати “темних слів” крізь котрих нічого не видно.
            • Любіть слово, старайтесь побачити його глибину.
“Він його умовив”
“Він його укоськав”
На перший погляд слова «умовив» і «укоськав» однозначні…
А тепер уявіть молодого лошака, котрого вперше вивели надвір. Лошак звичайно буде гасати, ставати дибки, тощо, але конюх помаленьку, лагідно все примовляючи: “Косю, косю...” вспокоїть, тобто укоськає...
Отже «умовив» і «укоськав» одне й те, але друге змальовує в уяві КАРТИНУ, а перше ні.

• Звідси випливає, що автор насамперед повинен в досконалості володіти усіма СКАРБАМИ мови, аби уникати ШТАМПІВ, ЗАТЕРТИХ СЛІВ, шукати лише ті єдині, котрі якнайточніше відобразять ту картину, котру бачить своїм внутрішнім зором.
Це і називається малювати словом і ПЕНЗЛЕМ та ФАРБАМИ служить тільки СЛОВО й тільки свіжі, незатерті, метафори й епітети, вдало знайдені письменником заставляє затерте, багато разів вживане слово, заграти всім барвами веселки.
Колись хтось першим написав: “Він збілів, мов стіна” й був оригінальним. Про це знає, наприклад, і Василь Шкляр, котрий у своєму романі «Елементал» написав в одному місці так: “... я впізнав біле, наче вимочене в хлорці, обличчя”, а пізніше про це ж: “... крейдяне обличчя”.

VUJJKO: А як власне працювати над твором?

DANGRECK: Технологія писання творів у багатьох письменників майже однакова.
            • Спочатку автор, на ніщо не зважає, а швидко-швидко пише, квапиться наздогнати думку…
            • Другий раз — переписуючи викидає все зайве й доводить текст до граматичних норм.
            • І лише після того починається справжня каторга, так зване ШЛІФУВАННЯ, коли КОЖНЕ СЛОВО у реченні випробовується як мовиться, і на зуб, і на смак і на слух...

VUJJKO: Отже для того, щоб самому писати треба набиратися слів, постійно поповнювати їхній запас, читаючи, насамперед, всесвітньо відомих майстрів слова.

DANGRECK: Звичайно, але окрім доброго володіння словниковим запасом, треба вчитися  будувати фразу без ЗАЙВИХ ЕЛЕМЕНТІВ.
            VUJJKO: Що воно таке, оті «зайві елементи»?
            DANGRECK: Ось уважно прочитайте цей уривочок:
            «Високі хвилі билися внизу й були схожі на чорну градову хмару. Наче темно-зелена пляшка з грубого скла, таке було на колір, грізне розбурхане осінніми вітрами, море. Воно вбирало сіру олив’яну глибину непривітного неба».
            На перший погляд тут усе гаразд. Нормальна, образна мова з яскравими метафорами, але зверніть увагу! — три речення, і в усіх трьох МОРЕ описується лише “НА КОЛІР”.
            Словесно маємо різні характеристики моря, а насправді це СИНОНІМІЧНІ варіації на ту саму характеристику:
море ЧОРНЕ, «як градова хмара», «як темно-зелена пляшка», «як олив’яне небо».
Оце і треба редагувати, шукати інші слова, тобто шліфувати!

Ще один приклад:
            “Дужий дошкульний вітер увірвався з моря в затишну бухту і одразу збив хвилю, жбурнув у вічі холодними бризками солоної води”.
            Тут автор уже про воду ГОВОРИТЬ кілька разів: називає її приховано і словом.
Приховано — «вітер увірвався з моря» (море ж вода); «холодні бризки» (теж вода);
Словом — «солоної води».
Таке конче редагувати і з цим блискуче справився перекладач:
«Сильный пронзительный ветер ворвался в укромную бухту, сбил волну, швырнул в глаза холодные соленые брызги».
Два слова, що означають воду, знято.
            VUJJKO: А кого брати за взірець, щоб учитись?
            DANGRECK: Українських класиків! Мирного, Коцюбинського, Винниченка, Стельмаха, Григурка, Тютюника, Гуцала й інших…
            VUJJKO: А із сучасних?
            DANGRECK: У сучасних не варто вчитися! Вони не пишуть прозу, а «тексти». У теперішній літературі, яка колись пахла першими квітами і сіном, виникли нові запахи — це сморід.
            VUJJKO: Вам неприємні модерністи?
            DANGRECK: А де ви їх бачите?  Модерністами були Михайло Коцюбинський, Юрій Яновський, Євген Плужник, Олександр Довженко — і не хатнього рівня, а таки європейського. Що може бути модернішим за „Іntermezzо" М.Коцюбинського?
Коли читаєш їхні твори, то наче входиш у храм осяйний, де «стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину»… А читаєш нинішніх, так званих модерністів – «текстовиків» попадаєш у притон, смітярку «бомжатник», бо весь текст перемазаний такими сексуально-маніякальними вивертами, що хочеться помити не тільки руки, а й мізки.

VUJJKO: Ви, так би мовити, письменник ще радянської школи, тої пори, коли у тодішніх творах була спотворена й викривлена дійсність і все поставлене так би мовити з ніг а голову.

DANGRECK: Не заперечую «двірцеві автори» були у всі епохи й за всіх режимів, але не слід надто згущувати фарби  все ганити й відкидати – все залежало від сили талану автора його вміння писати поміж рядками… Як би там не було, але тодішні письменники всі поголовно були ВИСОКОКУЛЬТУРНИМИ людьми. У їхніх творах не знайдете похабного слова чи змалювання кохання нижче пояса, як це маємо повсюдно нині. У їхніх  героїв  були чисті й світлі почуття…  Я досі, як читач,  дивлюся на літературу як на величаве поле бою за душу людську, а нинішні „класики" цього, з дозволу сказати, модернізму, дивляться на літературу цинічно, як з перепою чи з обкурення.
            Вільям Фолкнер, який теж був модерністом, сказав: „Якщо письменник віддав фізіології місце, яке до того посідала душа людини, зображуючи замість високих почуттів функцію залоз внутрішньої секреції, загибель людства є невідворотною".
А ви кажете «модерністи»…
            VUJJKO: Я згоден, що в одному інтерв’ю неможливо окреслити навіть той мінімум, котрий необхідний людині, що мріє про лаври письменника…

 З якими «секретами» письменницької майстерності ви маєте намір познайомити найближчим часом наших авторів?  

DANGRECK: Судячи з оповідання «Єрусалим» опублікованому в «Проліску №2» є потреба поговорити багато про що. Зокрема й про  ТОЧКУ ЗОРУ автора, тому постараюсь скласти щось на кшталт  «шпаргалки для початкуючого автора», котрий, пишучи твір раз-по-раз зазиратиме у неї і звірятиме чи правильно він поступає щодо вимог жанру…

VUJJKO: Спасибі за відповіді.