Є речі, які завжди будуть керувати нами, завжди будуть з нами, і які ніколи
не зникнуть.
Сказані різними мовами… При різних обставинах… З нами й без нас…
Промовлені й такі, що пронеслися в нашій сірій речовині… Красиві й вульгарні… Заспокійливі й дратівливі… До яких нам завжди є діло, навіть якщо
вони не про нас…
За які соромно або якими пишаємося… Які чекаємо й яких боїмося…
Що змінюють наше життя… Що примушують нас іти, діяти, думати і … жити.
Напрасно, напрасно, напрасно
Ты мне повторяешь напрасно
Слова, что, не спорю, прекрасны
Всё это, пойми, совершенно напрасно
Ведь я так устала от слов
Лучше помолчи...
Неможливо мовчати, можливо стриматися… Що не сказано, продумано… Воно все
одно народилося… Не почуте всіма, але відчуте нами… Яке може засісти в серці, а
може пролетіти повз вушка… Яке може прозвучати, коли вже пізно або занадто
рано… Неможливо зупинити життя, можливо призупинити ними… Великими і
маленькими… Теплими й холодними… Яскравими і похмурими… Надрукованими різними
шрифтами, кольором та величиною… Написаними від руки чи надрукованими… Нашими
або чужими… Що примушують нам відривати «мякеньке місце» і творити,
народжувати, бігти і … жити.
Слова, слова... Опять слова, одни слова
Только слова...
Слова пусты, слова просты как дважды два
Как дважды два...
Но как же ты понять не можешь
Что мне порою так нужна
Просто тишина...
Відсутність яких створює ілюзію тиші, адже всередині їх цілий «море-акиян J»… Що деколи ллються рікою,а деколи так
важко промовити…Які приносять нам
відповідальність або одягають хомут на шию… За які ображаються чи вітають… За
які кажуть«парень, ты мего!» або «ти
тормоз»… Які приносять славу, або відсилають у небуття… Які не дають заснути
або звучать замість колискової… Якими кажеш «Я вже йду», хоча за останні 15
хвилин так і не подумав встати… Що примушують випередити події і порадувати
зробленим… Що б’ють як Кличкой кусають як Тайсон… Що примушують жалкувати,
відчувати, радіти і … жити.
Напрасно, напрасно, напрасно
Ты мне повторяешь напрасно
Слова, что, не спорю, прекрасны
Всё это, поверь, совершенно напрасно
Ведь я так устала от слов
Лучше помолчи...
Які не зупиняються, коли просять помовчи… Які завжди хочемо сказати, навіть коли це не потрібно… Які деколи заважають жити… Якими катуємо себе... Які не можемо викинути… Які не забуваємо… Які завжди з нами… Якими чіпляють бірки чи пишуть на надгробку… Які бачимо, читаємо й розуміємо… Які були, є і будуть… Які написані в очах, відображені в рухах, помічені в поведінці… Милі і ненависні… Кольорові і чорно-білі… Патріотичні і зрадницькі… В обличчя чи за спиною… Потрібні або зайві… Спотворені і процитовані… Набридлі і жадані… Які деколи не потрібні, але які відчуті… Які з нами… Що примушують нас надіятися, вірити і … жити.
Поперше. Авангард. Зовсім невеличкий. По-друге - мініатюра. І ще - публіцистика.... Я не знаюсь на жанрах, але це те, що відчуваю. -----
На практике, любой ХОРОШИЙ текст должен нести что-либо новое. Или быть очень близким к воспринимающим его. Это очень легко проследить - вспомните любимые эпизоды из прозы/стихотворений. Если читатель получает 100% известной информации текст воспринимается как скучная - скучная штука. Если на 100% из новой - вообще не воспринимается (обычно). Таким для меня был Маяковский.
Пройду, любовищу мою волоча. В какой ночи, бредовой, недужной, какими Голиафами я зачат - такой большой и такой ненужный?
А если на примере данного текста - меня порадовала необычная структура)
